Хто такі українці? Короткий історичний екскурс

Автор Dmytro Budnikov Дата July 30, 2025 - 6 хв читання

В непрості часи для України та українців, коли ми всі проходимо випробування на силу духу, згуртованість та моральні цінності, особливо важливим постає питання самоідентифікації. На наш погляд, неможливо усвідомити своє місце у світі без знання власної історії та культури.

Тому ми розпочинаємо новий цикл статей, в яких розповідатимемо про основні історичні та культурні віхи України, а також про визначні постаті, що створювали та наповнювали змістом поняття "Україна" та "українці".

Ми - вихідці з Київської Русі

На теренах сучасної України в давні часи проживало багато народів, що приходили один за одним, або мешкали одночасно. Це були анти і склавіни (давні словʼяни), скіфи та сармати (іраномовні племена), готи (германські племена), а також тюркські народи.

На кінець Х ст. було сформовано державне утворення Київська Русь зі столицею в Києві. Її мешканці називали себе “русь” (у множині) та “русин”/”русинка” (в однині). Території, що були в складі Київської Русі, зараз входять в склад України, Білорусі та Росії. На ранньому етапі її історії велику роль відіграли вихідці зі Скандинавії, яких називали варягами.

Найвідоміші правителі цієї держави - Володимир Великий та Ярослав Мудрий - заклали основи її політичного устрою та культури.

Під час правління Володимира (980-1015) Русь прийняла християнство, була запроваджена старословʼянська мова для перекладів релігійних текстів (ця мова була літературною у східних словʼян до XVIII ст.). За часів правління Ярослава (1019-1054) були побудовані визначні архітектурні пам'ятки Києва: Золоті ворота та собор Святої Софії (збережений до теперішнього часу). Русь мала родинні звʼязки з Візантією (син Ярослава - Всеволод був одружений з родичкою імператора Константина ІХ), Швецією (дружина Ярослава була донькою короля Олафа), Норвегією (донька Ярослава Єлизавета була дружиною короля Гаральда Суворого), Польщею (син Ізяслав був одружений з дочкою князя Казимира), Угорщиною (донька Анастасія була дружиною короля Андрія І), Францією (донька Анна вийшла заміж за короля Генриха І).

Період єдності держави був недовгим. Подібно до імперії Каролінгів, яка невдовзі після смерті Карла Великого розпалася та надалі сформувала на своїх уламках Францію та Німеччину, Київська Русь у ХІІ ст. перетворилася на конгломерат князівств, які в подальшому стали Україною, Росією та Білоруссю.

Можна сказати, що шляхи теперішніх Західної України та решти територій колишньої Київської Русі суттєво розійшлись внаслідок татаро-монгольської навали (1237-1240рр.), оскільки на тих територіях, де правили галицькі та волинські князі, панування монголів тривало на 100 років менше. В цей час значення Києва, який був ущент зруйнований, а потім перебував під безпосередньою владою Золотої Орди, значно зменшилась, і тільки наприкінці XIV ст., коли Велике князівство Литовське приєднало Київ до себе, почалось поступове відродження давньої столиці.

Ми - частина європейського культурного простору

Протягом XIV ст. українські території були інтегровані до складу Польського королівства та Великого князівства Литовського, що мало для України визначальні культурні наслідки. Зокрема, вихід частини церковних ієрархів та вірян з під Константинопольського патріархату (до складу якого від часів хрещення Русі входила Київська церква) та обʼєднання з Римо-католицькою церквою в результаті Берестейської унії 1596 року.

У 1570-ті роки український князь Костянтин Острозький розпочав масштабний видавничий проєкт і видав у 1581 році т.з. Острозьку Біблію накладом 1500 примірників. Одну з 400 збережених книг можна побачити в бібліотеці Гарвардського університету.

В цей період на картах вперше зʼявилась територія підписана як Україна.

Ми - козацького роду

Перша згадка про українських козаків датується 1492 роком. Майже на сто років пізніше низове козацтво (тобто ті козаки, які жили у нижній течії Дніпра) заснувало на дніпровських островах укріплений центр - Запорозьку Січ.

Вищим законодавчим органом Війська були козацькі збори - козацька рада. На ній обирали та скидали гетьмана й козацьку старшину, а також ухвалювали рішення щодо адміністративних, судових та військових справ.

Важливим етапом для української історії стало підписання в липні 1569 року Люблінської унії, якою була створена Річ Посполита - федеративна держава, що обʼєднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. В результаті цього обʼєднання більшість українських земель опинились в складі одного державного утворення (Київське, Львівське, Галицьке, Холмське, Сяноцьке, Перемишльське, Волинське, Подільське, Брацлавське, а пізніше і Чернігівське воєводства). Крім того, за українськими та білоруськими землями зберігалась мовно-правова автономія та декларувалась рівність православного та католицького духовенства.

Козаки брали участь у більшості воєнних походів Речі Посполитої, виступали найманцями в інших європейських арміях, а також здійснювали самостійні походи. Поступово козацтво стало прагнути зрівнятися у правах та привілеях з польською шляхтою.

В наступні роки через внутрішні протиріччя, слабку владу королів та зачасту невдалі військові дії українське козацтво все більш віддалялось від польського бачення їхньої ролі в державі. Це призвело до повстання на чолі з Богданом Хмельницьким, який у союзі з кримським ханом здійснив кілька вдалих воєнних кампаній проти Речі Посполитої. Це спонукало до підписання у 1649 році Зборівської угоди, яка зафіксувала створення козацької держави, як автономії в складі Речі Посполитої. Офіційно нова держава називалася “Військо Запорозьке” (поширена назва у літературі - “Гетьманат”). Але на цьому війна не завершилася і вже не була такою вдалою для козаків. Це спонукало до пошуку держави-протектора, якою стало Московське царство. Укладену у січні 1654 року Переяславську угоду сторони розглядали по-різному: для козаків це був військово-політичний союз, для царя - перший крок до поглинання України. Вже у 1656 році Московське царство порушило переяславські зобовʼязання, уклавши з Річчю Посполитою сепаратний Віленський мир. Після смерті Б.Хмельницького на українських землях почалася громадянська війна (Руїна) та козацька держава розпалася на два гетьманати - лівобережний та правобережний. Це супроводжувалося частою зміною влади і військовим втручанням усіх сусідніх держав.

У 1687 році козацька старшина обрала гетьманом Івана Мазепу. Завдяки вмілій політиці та інтригам він зумів наступні двадцять років не тільки забезпечити мирне життя в державі, а й приєднати до Гетьманату частину правобережних територій. Тільки війна Росії зі Швецією та невдала спроба позбутися залежності від Москви поклали край його правлінню. Після Полтавської битви 1709 року Мазепа втік з країни та помер у вигнанні.

За підтримки Османської імперії наступником Мазепи проголосив себе Пилип Орлик, який уклав у 1710 році перший в українській історії документ (так звану Конституцію Пилипа Орлика), що визначав основи державного устрою. У XVIII столітті Російська імперія поступово обмежувала козацьку автономію і зрештою у 1781 році її ліквідувала. Територія Гетьманату була поділена між кількома звичайними губерніями, а посада гетьмана ліквідована.

Після того як припинила своє існування Річ Посполита, а Північне Причорноморʼя (включно з Кримом) було відібрано Росією в Османської імперії, територія України була розділена між двома державами: більша частина належала Російській імперії, менша - імперії австрійських Габсбургів (від 1867 - Австро-Угорщині).

Ми - нащадки нескореного народу

Визначальною подією в історії незалежної України стало перше проголошення 22 січня 1918 року Українською Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським самостійної та суверенної держави. Українська Центральна Рада, що була створена одразу після перемоги революції у Петрограді - у березні 1917 року, стала основою національно-визвольного руху, а згодом - вищим законодавчим органом держави.

На жаль, зберегти незалежну державу демократичними засобами тоді не вдалося (після підписання Брестського мирного договору та іноземної військової допомоги проти більшовиків Україна потрапила в залежність від Німеччини та Австро-Угорщини, а згодом, 29 квітня 1918 року, в результаті перевороту на чолі з Павлом Скоропадським, Центральна Рада була розпущена). Окрім того відсутність армії з одного боку та недостатня військова підтримка європейських держав з іншого боку не дозволили захистити від більшовицького наступу ці здобутки силою. Водночас це історичне явище показує процеси консолідації української нації, відновлення державності та початок демократичних парламентських реформ, що виходить за рамки суто окремого історичного факту та фіксує реальне прагнення самостійності українського народу.

Після Першої світової війни територія України увійшла до складу чотирьох держав: Румунії (Буковина), Польщі (Галичина та Волинь), Чехословаччини (Закарпаття) та Радянського Союзу (решта території). А перед Другою світовою війною та під час неї - землі України зазнавали постійних змін і знаходились також і у володінні Угорщини (Закарпаття), Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія) і під окупацією нацистської Німеччини (практично вся територія).

За цей період українці пережили і хаос громадянської війни 1917-1920-х років, і Голодомор 30-х років (понад 3 млн померлих), і стали жертвами націонал-соціалістичного режиму (близько 4,5 млн загиблих цивільних), і Сталінського терору (майже 4 млн закатованих і засланих до Сибіру).

Попри утиски національної культури в освітній, мовній та видавничій сферах, українцям вдалося зберегти свою ідентичність, пронести крізь буремні десятиліття прагнення незалежності та самоідентичності як частини європейської родини.

Ми - волелюбний народ

Саме з прагнення бути частиною європейського простору, а не “русского мира”, почалася сучасна історія українського опору після здобуття незалежності у 1991 році. Через три Майдани (1991 “Студентський”, 2004 “Помаранчева революція”, 2014 “Революція гідності”) український народ довів свою безпосередню волю жити окремо від Росії та відмовився від свавілля залежної від Кремля влади на своїх землях. Саме тому Росія розвʼязала війну у 2014 році проти України, щоб підкорити народ і втримати українські землі під своїм впливом.

Слід зазначити, що українці будуть боротися за свою волю, землю та свій вибір майбутнього. І це прагнення нас обʼєднує з народами Європи; з провідними демократіями світу.

Тож знайте, українці - це давній волелюбний народ, нескорені нащадки козацького роду, що прагнуть повернутися до європейського культурного простору.

Це, звісно, дуже короткий опис історичних подій, які не мають претензію на наукову працю і написаний виключно з просвітницькою метою. Для тих, хто хоче заглибитись у деталі та контекст, ми пропонуємо підбірку науково-популярної літератури та посилання на інтернет-публікації, якими ми користувались при написанні цієї статті.

Велика Українська Енциклопедія
Плохій Сергій. Брама Європи: Історія України від скіфських воєн до незалежності. Пер. з англ. Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016
TERRA UCRAINICA Історичний атлас України і сусідніх земель (ISBN 978-617-12-3719-3)
Український інститут національної памʼяті
Інститут історії україни

Diese Initiative findet im Rahmen des Projektes „ProjektFlügel: Empowerment gegen Desinformation“ statt, das von CRISP e.V. und Open Platform e.V. (Mitglied der Allianz Ukrainischer Organisationen) implementiert und von der Landeszentrale für Politische Bildung Berlin gefördert wird.

Контент, оприлюднений на даному веб-сайті несе виключно інформативний характер. Команда веб-сайту UkrDim ретельно перевіряє контент, проте не несе відповідальності: